Різновиди шабель

     Залежно від різновидів шабель є відмінності у руків'ях та формі клинка. Так, в окремих архаїчних шаблях кавказького походження тонкий наконечник клинка має подвійне загострення і є трохи відігнутим, що дозволяло завдавати колючі удари (цьому сприяє і певний нахил руків'я у бік леза). Серед європейських шабель вирізняється угорський різновид (поширеним був у козаків), що характеризується слабким вигином клинка, прямим руків'ям та довгою хрестовиною; польської тип шаблі «Корабелі», у котрої руків'я є прямим із короткою хрестовиною, не має бічної гарди і закінчується голівкою, стилізованою під голову орла. «Корабеля» має слабко вигнуте лезо. Відомі були і шаблі європейського походження з ледь нахиленим руків'ям та бічною гардою.

     Серед східних різновидів шабель відзначаються у першу чергу, іранські (шамшир), котрі суттєво вплинули на розвиток кавказьких і певною мірою донських та запорозьких. Іранський різновид відзначається переважно значною кривиною клинка, котра розпочинається майже від хрестовини і різко наростає у робочій частині (остання третина клинка). Іранський клинок переважно позбавлений долів і сильно звужується у вістря. Руків'я є переважно кістяним чи роговим, не нахиленим, з довгою металевою хрестовиною та загнутою, майже перпендикулярно до леза клинка, голівкою. Іранські клинки — короткі і легкі (середня довжина — 80 см, а вага 500 г). Одними з найбагатше орнаментованих є дагестанські шаблі, що виробляли Кубачинські майстри під впливом іранського різновиду з додаванням майже повного гравірування полотна клинка. Особливістю руків'я низки кавказьких шабель є виготовлення його з металу, прикрашеного золотою і срібною насічкою та коштовним камінням. Кінцівка руків'я має переважно вигляд голови тварини: лева, вовка, собаки чи коня. Для прикриття пальців використовують металеві ланцюги (часто зі срібла тазолота).

     Шаблі османського походження (кілідж), зокрема відомі українським козакам. Цей різновид відзначається ширшим ніж іранський клинок полотном, а також похилою кривизною, що наростає з другої третини леза. Варто наголосити і на тому, що османський різновид шаблі, як правило, відзначається наявністю елмані та куле(клюко)-подібним закінченням руків'я. Татарський різновид шаблі — «ординка» (у козаків набув значного поширення). «Ординка» дещо нагадує «Шемшир» формою і вигином клинка, але відрізняється нахиленим руків'ям та слабко загнутою голівкою.

     Усі ці різновиди шабель, як використовувались, так і виготовлялись за козацьких часів. Саме їх переважно і виготовляли у відповідних збройових центрах: Львів (один із головних зброярських центрів Речі Посполитої), Кам'янець-Подільський, Чернігів, Запорізька Січ і т. ін. Для виготовлення шабель використовували як місцеву крицю, так і високоякісну імпортну. Шаблі мали різні розміри і вагу, але найпоширенішими були такі параметри: довжина 80—120 см; вага 500—1300 г; кривина 4-30 см.