Шабля — рід лезової білої зброї. Характерною особливістю шабель є вигнутий довгий (зазвичай 80 — 110 см) як правило, однолезовий (інколи з полуторним загостренням) клинок з вигином у бік обуха. Перші шаблі з'явились у 7-8 ст. До 11-12 ст. були зброєю кочових племен.     За козацьких часів використовували багато різновидів шабель. Завдяки еволюції зброї і військового мистецтва шабля й шашка тривалий час були переважним видом холодної зброї у військах багатьох країн Євразії та Америки до середини XX століття.Шаблю використовували насамперед у кінноті, але й у пішому строю вона також часто ставала у нагоді. Її перевагою над мечем була значно менша вага, котра дозволяла суттєво прискорювати ударно-захисні дії. Поряд із цим, силу удару й глибину проникнення надолужували за рахунок кривини «робочої частини» клинка, котра дозволяла в ударі використати «різальний» ефект. У порівнянні зі шпагою, шабля вигравала за рахунок здатності завдавати важкі рубальні й різальні удари, котрі для швидкісної кінноти були головною перевагою у рухливому бою як проти ворожої кінноти, так і піхоти.